Фізики з Університету Айови опублікували в Nature Communications найдетальніші спостереження ударної хвилі Юпітера — тієї невидимої межі, де надзвуковий потік частинок від Сонця гальмується, нагрівається й обтікає планету. Дані зібрав апарат NASA Juno у грудні 2024 року. Газовий гігант робить це помітно складніше, ніж Земля.

Земля обходиться плазмовими хвилями переважно однієї частоти — цього досить, щоб погасити набігаючий потік. У Юпітера хвилі сильніші й мають багатшу гармонічну структуру: кілька частот одночасно, як акорд замість однієї ноти. «Чим більше частот, тим більше частинок сонячного вітру можна нагріти й уповільнити», — пояснює Джаясрі Джозеф, постдок кафедри фізики й астрономії в Айові та відповідальний автор дослідження.

Друга відмінність — ешелонована оборона. Перед головною ударною хвилею Юпітер тримає серію окремих ділянок, які дослідники називають shocklets: вони починають гальмувати сонячний вітер ще на підході. Землі такі додаткові рубежі не потрібні, бо удар по ній слабший, зазначає Білл Курт, науковий співробітник тієї ж кафедри, який працює з Juno ще з запуску 2011 року.

Порівнювати плазмові хвилі на ударних хвилях Землі, Юпітера, Сатурна, Урана й Нептуна пробували ще 1990 року, за даними прольотів. Але до Juno жоден апарат не міг нормально виміряти складність цих хвиль біля зовнішньої планети — фіксували лише сам факт існування ударної хвилі. Прилад Juno Waves, що дав ключові дані, спроєктували й побудували ті самі фізики з Айови, а сам апарат обертається навколо Юпітера з липня 2016 року.

Навіщо це поза Юпітером: набагато потужніші ударні хвилі виникають навколо залишків супернових, і саме там природа перетворює гігантські потоки енергії в тепло та швидкі частинки. Юпітер — найближча лабораторія, де той самий процес можна виміряти приладом зблизька. До вмираючої зорі з магнітометром не підлетиш.

https://phys.org/news/2026-09-jupiter-complex-fend-particles-sun.html

Підпишись | Монобаза