AKUN BLOG

Щось захотілось сьогодні трохи поділитись думками.

Останнім часом стільки всього відбувається, що іноді сам не встигаю все переварити. Життя, робота, команда, якісь плани, рішення, проблеми, які постійно потрібно вирішувати.

З одного боку, мені подобається весь цей рух, подобається щось створювати, розвивати, бачити, як те, що колись було просто ідеєю в голові, поступово стає чимось більшим.

А з іншого боку, бувають моменти, коли сидиш і думаєш: а чи все я правильно роблю? Чи туди взагалі рухаюсь? Чи не забагато на себе беру?

З YAMI теж не все так просто, як може здаватись зі сторони. За кожною маленькою перемогою стоїть купа роботи, нервів, часу та рішень, про які більшість навіть не знає. Але я сам вибрав цей шлях і, попри всі труднощі, мені реально цікаво, що з цього всього вийде.

Та й взагалі, останнім часом почав трохи по-іншому дивитись на життя. На людей, які поруч, на спілкування, на час. Починаєш розуміти, що не все потрібно комусь доказувати, не за всім потрібно бігти і далеко не кожна людина, яка сьогодні поруч, буде поруч завтра.

Іноді хочеться просто спокою, а іноді навпаки — зробити щось настільки велике, щоб самому потім не вірилось.

Не знаю, що мене чекає далі. Можливо, через рік буду читати цей пост і сміятись зі своїх сьогоднішніх переживань, а можливо, навпаки, зрозумію, наскільки важливим був цей період.

Але одне знаю точно: не хочу через декілька років сидіти й думати, що міг щось спробувати, але так і не наважився.

Короче, якось так. Просто захотілось виговоритись. Життя цікава штука, головне в цьому всьому не забувати жити, а не тільки постійно кудись бігти, далі буде…

Сьогодні прям кайфанув від наших ігор на ESEA

Академія впевнено і без зайвих проблем пройшлась по своїх суперниках.

А от основа… там я пздц переживав. Дотягнули до додаткових раундів і забрали перемогу. Я сидів на стільчику, кричав, переживав за кожен раунд і вболівав за пацанів як міг, на ефірі дивились більше 20 людей

Саме за такі емоції я і люблю кіберспорт.

Дуже вірю в моїх хлопців. Вірю, що в них все вийде. Працюємо далі

Дивна якась ситуація.

Бувають моменти, коли реально не розумієш, що правильно, а що ні. Яке рішення прийняти, де треба ризикнути, а де навпаки — зупинитись.

І найцікавіше, що ніхто тобі не скаже, як буде правильно. Можеш тільки зробити так, як відчуваєш в цей момент, а вже потім зрозумієш — помилився чи ні.

Напевно, зараз в мене саме такий період. Багато питань, мало відповідей.

Розкажу вам трохи двіжу по YAMI

Посадили нашого авп на бенч, зараз тестуємо нового гравця. Є свої моменти всередині команди, щось міняємо, щось пробуємо, шукаємо варіанти.

Паралельно займаюсь спонсорами, думаю над розвитком проєкту, медійкою і тим, як виводити YAMI на наступний рівень.

Насправді коли починав це все, навіть близько не розумів, скільки всього буде відбуватись поза сервером 😅

Але двіж мені подобається, тому продовжую рухатись далі .

Сьогодні грали за вихід у півфінал Himera Cup проти сильного суперника.

На жаль, не вийшло — покидаємо турнір.

Дивні емоції після гри, бо до останнього вірив, що можемо забрати. Трошки не вистачило рівня, трошки досвіду, але за хлопців я радий. Бачу, як вони стараються, скільки часу віддають цьому і як хочуть рости. Тому точно нікого не буду звинувачувати.

Сьогодні не вийшло. Значить, будемо працювати далі, а так анлак 🤷‍♂️

Сьогодні зловив себе на дивній думці.

Живу в Німеччині. Поїхав просто заправити машину — звичайна справа, про яку навіть не думаєш.

Перша заправка — дизелю немає.
Друга — немає.
Третя — теж немає.

Їжджу вже з майже пустим баком і думаю: бля, а що взагалі відбувається у світі? 😅

І справа навіть не в дизелі.

Просто останні роки якось занадто багато речей, які раніше здавались абсолютно стабільними, перестали такими бути.

Війни, ціни, політика, економіка, постійно якісь кризи. Сьогодні ти читаєш про це в телеграмі й гортаєш далі, а завтра якась маленька частина всього цього вже торкається твого звичайного дня.

Навіть банально — ти просто хочеш заправити машину, а обʼїжджаєш пів міста в пошуках дизелю.

І от реально цікаво.

Ми зараз просто живемо в такий турбулентний період, який колись закінчиться?

Чи це вже і є нова «нормальність»?

Останнім часом багато думаю про YAMI.

Коли ти дивишся на команду зі сторони — бачиш гравців, матчі, результати.

Коли ти всередині — все виглядає зовсім інакше.

За кожним складом, тренуванням, турніром і навіть невдалим матчем стоїть купа рішень, розмов і моментів, про які ніхто не знає.

І, думаю, частиною цього я буду ділитися тут.

Не як офіційний канал YAMI ESPORTS.

А саме як людина, яка будує цю команду і хоче одного дня подивитися назад та сказати:

ми реально зробили щось велике.

Побачимо, куди це нас приведе.

За кожним чоловіком, який женеться за грошима…

Стоїть лише простий хлопчик, який хотів б лише раз , відчути себе потрібним для когось.

Channel created