шчо ш, нарешті відгук на ґейство.

від цієї книги я чомусь очікувала вайб «Пісні Ахілла». літо, море, перше кохання.
ще й крим.

але я від початку зрозуміла, що книжка трішки не моя, через стиль написання. ніби і гарно написано, але мені постійно щось муляло. і десь ближче до середини я зрозуміла, що саме не так.

від текста віє вайбом фанфіків, які пишеш у 14 років.

1) не хочеться образити автора;
2) кожному подобається різне;

але…

я в цьому тексті бувально побачила свої доробки, навіть стратегії написання.

коли хочеш передати щось епічно і глибоко, а виходить невиправданий пафос, від якого крінжить.
коли даєш прямі вказівки і підказки у тексті замість того, щоб дати читачу самотужки зрозуміти що до чого.
коли думаєш, що пишеш невʼїбенну метафору — на твою думку, кращу за все своє життя — а на ділі це крінґе.

енівей, що по сюжету?

#книшка