Памʼятаю, як влітку 25го Вєня показував свій квадроцикл, на якому ганяв у магаз на районі, живучи під Києвом. Я сміявся і думав, як це дивно, уявляючи дебелого Вєню в домашньому, що їде із хлібом в пакеті на квадріку.

Ми не були близькими. Ми були колегами… чи як це назвати. Десь пили. Десь виступали або знімались разом. Ніколи не чув від нього відмови чи щоб він жалівся. І, стоячи на прощанні, почав плакати. Бо це сюр. Так не може бути. І не повинно.

Потім роздавали свічки і я, запалюючи її, подумав: «Сподіваюся, у тебе там є класний квадроцикл!»

Та й поїхав на зйомку. Сміятися в кадрі. З іншими колегами…