Мої нутрощі палають,
зітхають все без Вас,
До чого ж тяга ця,
якщо вогонь наш згас?

Нутро болить,
а серце гаряче пече
І мозок мій від Вас тече,
поки душа моя
На папірець від нас втече!

Від Вас, від Вашого майна,
Від Вашого ненависного «я»,
Від мук мого даремного буття,
Від нашого нікчемного кінця.

Трясця! Я так боюся,
Що більш до Вас не повернуся.
Втечу, піду, не розвернусь я,
Й бути я без Вас навчуся.
Не хочу я! Не хочеться так жити!
Я краще буду гаряче любити!
Ваші уста, Ваші думки,
Та очі Ваші ясні, як зірки.

Кричіть, зітхайте, зневажайте,
Але ніколи не лишайте.
Бо вмре моя надія сміхотворна,
А разом з нею - любов та
дика і потворна.
Кохаю я, кохати буду вічно,
Але ніколи не публічно.
Пишу листи, та завжди їх ховаю,
Разом з віршами там десь, скраю.

Поховаю я й погляд свій,
Сповнений пустих надій.
Щоб Вам не докучати,
І між рядками не шукати
Того, чого між нами вже нема,
Чого шукав роками я дарма.