А взагалі, останніми днями намагаюся адаптуватися

До відключень світла, до звуку турелі, що збиває шахед десь над проспектом, до нестабільності електротранспорту, до постійних тривог, до холоду в період до старту опалювального сезону і розуміння, що це ніяк не відкладає ані робочих обов'язків, ані власних планів на рукопис.

Все частіше задумуюся, як ще не поїхала кукухою, бігаючи під час робочих мітів від робочого місця біля вікна за дві стіни умовного укриття. Як при такому темпі все ж закрила річний челендж Goodreads, не закинула рукопис, намагаюся ще якось в люди виповзати, хоча за останні два виїзди в місто вибухи були капець близько.

Бо найбільше хочеться викопати погріб, занести туди їжі, бібліотеку, всі доступні ковдри і не вилазити десь до весняної Книжкової Країни. На другому місці в рейтингу хотілок — отримати редактуру Демонсталі і відчути, що проєкт рухається. На третьому — добити першу книгу Піраток, щоб віддати бетам і потонути у фічках про аврорів.

Контроль я маю лиш над третім, тож за нього і тримаюся. А ще за щоденну прогулянку з подругою, режим сну, ранкові і вечірні ритуали, два візити в спортзал на тиждень, гладенькі каштани у сквері поруч з домом, полтавський чай з лавки традицій Сільпо.

Отак потрохи-потрохи щось і вийде за цю осінь. Може, вдасться адаптуватися, може, вдасться звикнути, але хай хоча б точно вдасться не поїхати кукухою остаточно.