Ніщо не терпить порожнечі.

Скептицизм, воістину, штука доволі неоднозначна. Якщо його мало, людина бере на віру абсолютно все. Якщо ж його забагато, то вже не віриться нічому.

Теорії змов цікаві не лише самі по собі, а й своїми творцями та послідовниками. Це той випадок, коли твір у вигляді теорії змови, автор-шиз і його аудиторія утворюють трикутник, де якщо не неможливо, то точно дуже важко існувати одне без одного.

Саме середовище наших скептиків у шапочках із фольги є мало не хрестоматійним втіленням парадоксальності людського мислення та внутрішнього фаворитизму. Вони вірять лише таким самим скептикам, шанувальникам теорій змови або своєму ідеологу чи ідеологам. Це середовище надто скептичне й догматичне, щоб вірити фактам ззовні, і надто довірливе у внутрішньому дискурсі.

Часто теорія змови починається не зі скепсису чи бажання знайти правду, а з некомпетентності. Наприклад, знамениті теорії змови навколо 11 вересня часто будуються на нерозумінні того, як поводяться конструкції під час пожежі, або на ігноруванні незручних фактів.

Жорсткий поділ праці в нашому суспільстві робить нас спеціалістами у своїх галузях, але повними неуками у відносно близьких або далеких сферах.

Друга причина сучасної картини — інформаційна закритість. Засекречені документи, закриті засідання, суперечливі заяви, затримки з поясненнями та банальна непрозорість створюють порожнечу, яку мали б заповнювати компетентні органи, журналісти й нормальна комунікація. Але якщо цього не відбувається, вільний простір займають міські божевільні або ті, хто під них косить.

І там вони вже творять як вільні митці.

Є ще, правда, і третій компонент. Але про це — в кінці тижня.

А на цьому поки все.

Так текст стає сильнішим, бо ти не даєш читачеві легко відмахнутися від нього через одну неточність або надто широку тезу.

#творчість

@widluda