Молот відьом, або чим небезпечні довбойоби

Полювання на відьом та звірства Інквізиції давно стали невід'ємними від образу Середньовіччя в масовій свідомості. Я не буду розбирати в цьому пості всю цю купу помилок та відвертої брехні, натомість зосередившись на одному примітному елементі: нерідко на зображеннях полювання на відьом в руках їхніх катів знаходиться Malleus Maleficarum, або ж Молот Відьом. Книжка про відьом, як їх знайти, розпізнати, знешкодити й знищити. Іноді ця книга наділяється ледь не містичними силами. Але реальна історія її створення куди більш... феєрична, ніж може здатися.

Для початку трохи історичного контексту. На відміну від більшості католицьких країн того часу, Священна Римська Імперія була куди більш децентралізованою, в тому числі й у питаннях віри. Через суперництво Імператора СРІ та Папи місцеві архі/єпископи були куди більш автономними від Папи та його оточення, і мали більше влади. Що, як показала історія, мало далеко не тільки позитивний вплив. Тоді як іспанські й італійські інквізитори завжди були під суворим наглґдом та переглядом, через що їхня праця мусила слідувати на диво гуманним для того часу процедурам, їхні німецькі колеги були куди більш вільними і безкарними у своїх цілях та методах. В тому числі завдяки цьому за період свого існування німецька інквізиція стратила куди більше людей, ніж славнозвісна іспанська. Йшов кінець 15 століття, до Реформації лишалося якихось 30 років, і означені мною чинники лиш набирали оборотів.

І серед всього цього, у 1485 році, герой нашої історії, німецький інквізитор Генріх Крамер, відомий також як Генрікус Інститоріс, з тріском програє суд. Жінці. В Німеччині. Середньовічній. Він затримав аж сімох жінок, висунувши їм звинувачення у відьмовстві, і для жодної з них не зміг це доказати. Програв настільки, що Інститоріса чемно попрохали покинути Іннсбрук, заради його ж безпеки. Це щоб ви розуміли, якого рівня експерт узявся повчати людей полюванню на відьом.

Але, як завжди в таких людей буває, хто всрався? Суддя! Тож, аби не допустити повторення в майбутньому такої прикрої помилки, замість переглянути свої погляди та знання, Крамер вирішує написати гайд з полювання для відьом, аби неосвічені можновладці та чернь наступного разу робили як каже пан Інститоріс, а не як... весь навколишній світ, включно з колегами і начальством даного кадра. Серйозно, тодішня католицька позиція відкидала існування чародійства і відьом як таких.

Тож, озброївшись своїм неабияким корпусом знань, який складався з прочитаних по діагоналі церковних догм і трактатів, купи забобон та місцевих вірувань, а також здоровою дозою мізогінії та антисемітизму(згідно яких місце, куди викликані відьмами злі духи відносили крадених немовлят, називалося нехитрим словом "синагога"), пан інквізитор став виливати на безневинний пергамент безцінні інструкції (і, скоріш за все, шнапс).

На жаль, тут в цій історії стається перша велика помилка. Адже, якщо глянути на обкладинку книги, то можна побачити, що авторами вказані дві людини: Генріх Крамер і Якоб Шпренгер, поважний інквізитор, професор теології та декан Кьольнського університету. Його ім'я зробило не так мало для популяризації даної книги. Але судячи з досліджень та свідчень, пан Якоб якщо і брав участь у даній книзі, то навряд чи вона поширилась далі коротенького введення, і Крамер просто скористався його іменем для авторитету. Невідомо, чи дійсно професор працював над книгою щиро, був підкуплений, просто не дивлячись виконав прохання колеги, зробив політичний хід, чи це взагалі брехня. Але це сталося

Коли книга вийшла, вона тут же ж отримала нищівну критику від католицької церкви, і майжк була забута й похована історією. Та от через 30 років почалася Реформація, і в пориві "шоб не буть як католики" протестанти активно зацікавилися цією книгою та стали її розповсюджувати. В результаті й почалося сумнозвісне гоніння на відьом, яке приписують середньовічній Інквізиції.

Будь ласка, не підтримуйте довбойобів, навіть якщо вони вороги вашого ворога. Воно того не варте.

#гісторія

@widluda