Ідоли та ідіоти

Колись, дуже давно, у мою стрічку ФБ почали залітати новини про Біллі Айліш — співачку, яка виглядала як підліток-неформал. Новини про неї та її скандали виринали, як рекламні банери на піратських сайтах. І так тривало декілька місяців. Ніщо не допомагало: ні репорти, ні повідомлення, що мене не цікавлять новини про Біллі Айліш.

Це мав бути пост про умовних суперзірок, але в ході написання і роздумів я зрозумів, що тут легко неправильно висловитися. Тому зайдемо з іншого боку. З боку кріейтора і фаната.

Ще до свого навчання в університеті на спеціальності «Журналістика» я зрозумів, що контент про скандали та всякі заяви — марнування часу. Автори цього контенту безкінечно переливають з пустого в порожнє та назад по декілька годин і клепають по сотні рілсів і десятки відео на день. Такий собі нейрослоп до нейрослопу.

Фігуранти їхніх «матеріалів» теж не кращі. Скандально відомі артисти, творчість яких стає все вториннішою, або ті самі відомі люди, які відомі тим, що вони відомі. Чи спортсмени, які торгують лицем.

І аудиторія, яка читає ці новини і стежить за всіма цими інфлюенсерами. Чи вони їхні фанати, чи хейтери — вже не дуже важливо. Головне — їхня токсичність і часта відсутність інтересу до чогось ще. І повірте, я знаю, що кажу. Поглинання всього цього і планомірне стеження вимагає купи вільного часу, що навряд чи залишить місце для чогось ще.

У цьому трикутнику я зневажаю кожну ланку і конструкцію загалом. Навіть найтоксичніша спільнота щось та й створює, а вся ця схема створена для генерації уваги та набивання ціни.

А вся ця генерація ціни та уваги призводить лише до засипання інфополя. Як у мене було з тією ж Біллі Айліш або кожного разу, коли стається чемпіонат світу з футболу.

Загалом, я просто не люблю це все. Це все хоче вкрасти мій час і нічого не дати.

#творчість

@widluda