Люблю дні, коли лишаюся повністю сама вдома. В мені прокидається надія, що я все ж зможу впоратися з тим, аби лишитися повністю на самоті, як переїду в "своє" житло, але це поки не настає нічний обстріл, або мене не починає пожирати тривога та негативні думки. Кожен раз, як я думаю, що зараз помру - дуже хочу, аби хоч хтось був поруч