Ну нарееешті. 17 років минуло з виходу Out for Blood. За цей час Sadus то збирались, їздили в тури, щось робили, активність спадала, знову активізувались, потім знову тиша. Гурт офіційно не розпадався, але, були періоди коли роками нічого не робилось. І це за умови що учасники гурту живуть на сусідніх вулицях.
Про альбом.
Перший стрес я пережив коли зрозумів що на альбомі немає вундеркінда Стіва ДіДжорджіо та його безладового басу. Його унікальна манера а-ля Кліф Бартон по рівню винахідливості + Жако Паторіус по рівню технічності це було щось неймовірне. Рівно наскільки цей гурт профільний для всієї ідеї технічного трешу, рівно настільки ж профільною та фірмовою була гра Стіва на басу в Sadus. А тепер його немає вперше за 38-річну історію. Причому, нині навіть не згадується хто записав бас на The Shadow Inside. Залишились Джон Аллен і Даррен Тревіс, які, в принципі більшістю творчої каші завжди й заправляли. Трохи освоївшись, стало зрозуміло що гурт впорався і дискомфорту через відсутність фірмового баса ніби й нема.
Другого стресу не було. The Shadow Inside показав що гурт і дуетом лишається в абсолютній музичній та креативній силі. Більш того, Sadus такий же класичний, зі своїм фірмовим звуком з поправкою сучасність. Тепер, з більш традиційною роллю партій басу в треш-металі, на передній план вийшли гарчання Тревіса - його стало чути питомо більше. Технічні рифи, й в цілому гітара більше "засяяла". Гра Аллена за ударними теж вийшла більш акцентованою, що насправді добре пасує до його манери "педаль в полік".
У підсумку The Shadow Inside це 47 хвилин високоякісного технічного трешу Sadus. Звичайно не уникнути порівнянь зі старими альбомами. Як на мене, сабж сприймається доволі рівноцінно у порівнянні зі стовпами з їх дискографії. Вони роблять те що добре вміють і те що їм подобається, тому мені так подобається їх слухати.
Не співзвучні, а швидше близькі за статусом🔊: Dark Angel, Morbid Saint, Demolition Hammer, Coroner⛓THE SHADOW INSIDE