Коли твій ранок починається з того, що під твоїми вікнами несеться побєдобєсіє — шкодуєш, що не маєш хоча б флобера, щоб постріляти клятих коммі. Але так доведеться перестріляти пів міста, та буде добре, якщо замість мене зробить ковід.

Тож, коли відверта вата несеться під вікнами, в інтернеті, в головах людей, коли в країні йде нова війна, виникає раціональне питання — ВИ ШО, ВРАЖІ ДІТИ, ДАВНО НЕ ВМИВАЛИСЯ ЮШЕЧКОЮ ВІД ЗАЛІЗНОГО УДАРУ БІЛОГО КУЛАКУ, ГА?

Хтось вчора пропонував мені на балкон витягти колонки та увімкнути марші НСДАП, проте нацизм — це така ж балеба, як і комунізм, дітки. З дяді Аді та Аненербе, наприклад, можна хоча б крикнути, на відміну від червоних катів українського народу, що відправляли на забій та вірну смерть синів України, бо "баби іщьо нарожают", що називали (і, ймовірно, досі ж кличуть) себе братами.

З окупації в окупацію. З лайна в гімно. Нема жодної різниці — червоний чи зігонутий. Є різниця — довбограй-герантофіл-пабєдабєс чи людина, що знає, що таке війна та не святкує ефемерну "пабєду" гімна над лайном, катаючись на машинах з кулеметом під червоним прапором. Обидві препаскудні ідеї, на жаль, живі. Війна не закінчилась ані в цей день, ані по сьогодні.

Проблювавшись вухами та благодатно очистившись альбомом Dub Buk "Іду на Ви!" (який я вирішив, все ж, не постити), хочеться нагадати, що борозна мала обірватись ще у першій рік Незалежності, проте чекали 23 роки, щоб остаточно переконатись, що північні любителі накатіть за дідов ще після "пабєди" заразилися ідеями переможених, і несуть нам зараз обидві ідеї в одному флаконі, не одне десятиріччя заражаючи місцевих.

Пам'ятайте, що зігувати — погано, а бути комуністом чи ще якимсь сортом червоного гімна — ще гірше.
Куріть траву, обривайте борозни та захищайте свою власність від усіх або йдіть у сраку.

СПОКОЮ І ТИШІ ЦІЛОДОБОВО ВАМ