«… Герой Советского Союза подполковник Я. Горошко по прибытию в часть украинских офицеров для замещения вакансий, образовавшихся после увольнения всех неукраинцев, спрашивал «в лоб»: “С москалями воевать будешь?” В списки части зачислялся только офицер, давший положительный ответ.» (С. Козлов, «Спецназ ГРУ: 50 лет истории, 20 лет войны»)

4 жовтня 1957 року в селі Борщівка Тернопільської області народився Ярослав Горошко. Після закінчення 10 класів він намагався вступити до Хмельницького вищого артилерійського командного училища (ХВАКУ), проте не набрав достатньо балів і пішов працювати на завод. Його військовий шлях розпочався зі строкової служби, а в липні 1977 року він вступив до ХВАКУ, яке успішно закінчив у 1981 році.

Перша ротація до Афганістану відбулася того ж 1981 року. Продемонстрував себе як справжній бойовий офіцер і був призначений на посаду командира десантно-штурмової роти. За виявлену мужність під час бойових дій Ярослава Горошка нагородили медаллю «За відвагу» та орденом Червоної Зірки.

Друга ротація в Афганістан у 1987 році була ініційована самим Ярославом Горошком. Він у 1986 році написав рапорт із проханням знову відправитися в зону бойових дій. Так і сталося — цього разу він потрапив до 186-го загону спецназу. Під час цієї ротації він здійснив 40 бойових виходів. За бій у кишлаку Дурі, який відбувся 30 жовтня 1987 року, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 5 травня 1988 року Горошку присвоїли звання Героя Радянського Союзу із врученням ордена Леніна та медалі «Золота Зірка».

1988 року Ярослав Горошко вступив до Військової академії імені М. В. Фрунзе в Москві і мав можливість після закінчення там і залишитися, проте Ярослав Горошко вирішив повернутися в Ізяслав, де був призначений командиром загону 8-ї окремої бригади спеціального призначення.

Після проголошення незалежності України почався час формування власних військ розвідки та спеціального призначення. За свідченням, наведеним у книзі С. Козлова, під час відбору українських офіцерів до частини Горошко ставив пряме запитання про готовність воювати з «москалями». Саме цей епізод сьогодні привертає особливу увагу, адже він демонструє, наскільки рано в середовищі українських військових могло формуватися розуміння потенційної загрози з боку росії.

Також описаний Козловим епізод мав продовження вже в грудні 1991 року: після надходження телеграми про прийняття присяги українському народові між Горошком і командиром бригади полковником Леонідом Поляковим виникла суперечка, а на офіцерських зборах навіть розглядалося питання «О недостойном поведении майора Горошко Я. П.» .

Говорячи про основи, на яких гартувалася українська розвідка та Сили спеціальних операцій, не можна оминути той факт, що дуже багато українських фахівців набували професійних навичок пліч-о-пліч із тими, проти кого зараз ведуть війну. Українська військова школа не виникла з нуля у 1991 році. Значна частина її офіцерського корпусу отримала освіту, досвід і бойову практику в радянській армії. Питання полягало не в тому, щоб стерти цей досвід, а в тому, щоб переосмислити його й поставити на службу вже незалежній українській державі.

Ярослав Горошко мав безпосередній досвід радянської військової системи та бойових дій, а згодом продовжив службу вже в українському війську. Його біографія добре показує складний процес переходу від радянської військової школи до формування власної української військової традиції.

Пишатися службою у спеціальних військах — це розуміти, що ти є послідовником таких постатей, як Ярослав Горошко.

«Перший розвідник» сучасної України, батько українського спецназу, таємно заприсяжений ОУН (1993 р.) і водночас Герой Радянського Союзу — Ярослав Горошко «Вовк», чий військовий чин і принципи служби стали орієнтиром для тисяч сучасних українських воїнів.