📚 Дочитала Конні Вілліс і тепер вже 2 дні в роздумах, що читати далі.
Цей науково-фантастичний роман (який для мене більше історичний) поглинув мене повністю. Хвилювання за Ківрін, студентку історичного факультету Оксфорда, яка захоплюється медієвістикою, не давало мені спати по ночах. А все тому, що в нас 2054 рік, існує машина часу, і захоплена середньовіччям студентка вирушає у 1320 рік, щоб більше пізнати побут, життя людей, відносини один до одного, вірування, страхи, звичаї тих темних віків. Звичайно, стаються неочікувані речі, з якими Ківрін доводиться стикатися, будучи по той бік історії. Паралельно у 2054 році люди починають хворіти через незрозумілий вірус. Авторка веде розповідь про події цих двох ліній. Тут немає екшену, інколи певні моменти тягнулися на десятки сторінок, а то й сотні, і це було нудно, але Вілліс так веде розмірену оповідку.

Читала у відгуках, що декому не сподобались занадто деталізовані описи побуту, а от я таке люблю. І завдяки цим деталям було набагато легше все візуалізувати. Інколи це було неприємно, наприклад, перебіг бубонної чуми, синьої хвороби, як люди її тоді називали. Детально уявляти страждання людей, які не розуміли, що з ними відбувалося, чи як це лікувати, де люди вмирали просто сім'ями. Все сприймалось виключно через призму релігійних вірувань, що це Божа кара. Мораль, що в будь-яких важких ситуаціях основне - це залишатись людьми, піклуватись, допомагати один одному.

Книга неперенасичена науковими термінами, насправді тут і фантастики не багато. Конні Вілліс написала її в 1992 році і десь смішно, що в її уявленні 2054 року є вже машина часу, але телефони все ще стаціонарні, і герої чекають на важливий дзвінок і ніхто нікуди не йде 😁

Мені сподобалось і тепер буду мати вже другу книгу в рекомендаціях про подорожі в часі після Стівена Кінга і його 11.22.63.

Видавництво "Богдан"