🌸🐑: Хотіли б бути популярним у соцмережах? Якщо так, то в яких саме і як хто?
🌟: Оууу, ну... Хороше питання. З одного боку, було б прикольно бути відомим, а з іншого — чим більша популярність, тим більше шансів на якісь дивні срачі й поливання гівном від людей, яким щось не то і не так — з причиною чи без.
Типу, щиро й душевно мені було б похуй. Але з іншого боку... I wouldn't like to have to deal with people like that ever again. Proven to have terrible aftermath after absolutely unhinged commentaries.
Тому, ну, мене трохи відлякує перспектива стати відомим на весь світ. Не хочу сильно стресувати через подібні речі.
А ще популярність — це відповідальність. І зараз це актуально як ніколи. Іноді за невдало сформульовані слова можна отримати кенсел лише через те, що чиїсь погляди не збіглися з твоїми. Причому незалежно від того, чи йдеться про справді серйозну проблему, чи про якесь незначне непорозуміння.
Спостерігаючи за сучасними індіпроєктами, я помітив таку тенденцію: що більші охоплення аудиторії, то більше навколо творців різних срачів, які можуть неабияк вдарити по їхньому психологічному стану.
І ця відповідальність, ця моральна ноша теж напружує. Як і умовний п'єдестал, на який аудиторія може поставити людину через її популярність та досягнення. Її майже ідеалізують, а потім, щойно вона припускається помилки, починають висувати претензії.
Тож, мабуть, мені більше подобається ідея мати свою аудиторію, займатися творчістю та знаходити однодумців, ніж ставати якоюсь публічною персоною. 👁️👁️
🌸🐑: Чи є у вас освіта?
🌟: Йеп, абсолютно. Одинадцять років школи і от четвертий рік універу. Вища освіта в процесі здобуття 👁️👁️✌🏻✨
🌸🐑: Як справи?
🌟: Загалом добре 😗
🌸🐑: Вам зараз хтось подобається?
🌟: Кілька людей, насправді... Чи я хочу щось із цим робити? Не певен, чи варто.
🌸🐑: У вас були стосунки?
🌟: Ммм, якщо ви про романтичні... Nothing worthwhile, I guess. Like... Sincerely, no.
🌸🐑: Маєте домашніх тваринок?
🌟: Маєм :)))
Кітик Мацько та собака Бося.
🌸🐑: Чи брали участь у конкурсах? Вигравали призові місця?
🌟: Ну таке...
У дитинстві мене більше залучали до творчості й різних конкурсів. Коли ми жили на квартирі, у мене була смуга паперових грамот на одній стіні. Вже не пам'ятаю, за що і чому мав більшість із них.
Запам'ятався тільки конкурс юних ченців-декламаторів. Я розповів пів вірша Тараса Шевченка, отримав друге місце й абсолютно мелдаунувся прямо там, на очах у інших.
Певно, то було через мамині досить високі стандарти того часу.
Напевно хотіла мати розумаху-досягаторку...
Тепер має artistic chaotic menace.
А хоча... Досягатор нікуди не зник, якщо чесно. Він просто знайшов стипендію. 😭✌🏻💥
Відчуваю себе як Піко з тієї анімації, де він на скейті балакає з БФ:
— Піко? Ти ж казав, що не підеш у старшу школу...
— Я йду туди тільки для того, щоб отримати стипендію.
Тільки в мене ще була ціль навчитися краще малювати й краще розуміти творчі напрямки зокрема. Бачу виграші, програшів не бачу. Недоліки трапляються. 😭✌🏻💥
Взагалі, у шкільні роки в мене було дуже багато мелтдаунів.
Щиро відштовхують ті часи. Ніколи не повернувся б назад. То було кепсько.
Та й таке 😁
#базікаю #відповідінапитання #япростоя