Адаптацію часто розуміють як «повернення до стану комфорту». Ніби, «адаптуватися» – це заспокоїти тривогу, уникнути стресу, «притертися» до колективу чи пристосуватися до вимог. Віктор Еміль Франкл спростовує цей міф. У фундаментальній праці «Ärztliche Seelsorge» [«Лікарська турбота про душу: Основи логотерапії та екзистенційного аналізу»] він розвиває ідею, що психіці потрібен не абсолютний гомеостаз (який неминуче призведе до нудьги та екзистенційного вакууму), а ноодинаміка – животворна напруга між тим, ким ми є зараз, і тим, ким покликані чи прагнемо стати.
Первинний стрес, розгубленість і фрустрація під час входження у нову діяльність чи новий життєвий етап не є ознаками особистісного краху чи поломки. Відчувати напругу – це нормальний стан живої людини, що стає на шлях фахового та особистісного зростання. Франкл підкреслював:
«Я переконаний, що людина потребує певної, здорової, дозованої міри напруження. Насправді людині потрібен не безконфліктний, позбавлений напруги стан, а спрямованість на сенс, який прагне бути нею втіленим».
Це природний виклик мисленню, яке має перестати пасивно підлаштовуватися (підміняючи власні прагнення чужими шаблонами) і стати творчою силою. Справжнє адаптивне мислення перетворює будь-яку кризу на трамплін для розвитку: внутрішня напруга стає компасом, що вказує на справжній сенс і цінність того, що ви робите.
Спитайте себе: чи прагнете ви сьогодні скинути напругу за будь-яку ціну, чи готові у ній розгледіти завдання, заради якого варто подолати втому? Що саме сьогодні є таким завданням для вас?
Frankl, V. E. (2005). Ärztliche Seelsorge: Grundlagen der Logotherapie und Existenzanalyse [Лікарська турбота про душу: основи логотерапії та екзистенційного аналізу]. Franz Deuticke. (Оригінальна праця опублікована у 1946 році).
Поширюйте наш канал🤗
@viktorfranklukraine