Дівчино,

шепочи лукаве повір'я
Що мати навчала тебе з дитинства,
Якою бувати тобі - живою чи вірною,
Тихою, ніжною чи урочистою?

Якщо стане духу – будь пташкою
Вспорхуй надією над тліючим лісом,
Воркуй з голубами в містах свистом-піснею
Лишай пір'я на згадку, як прощальну записку

Будь богинею, як вчили тебе змаля
Сивіючі пряхи, триєдні сліпі сестри
Плодоносити буде сира ця земля,
Крізь усі її прадавнії верстви

Рікою бувай, що дозволу не питатиме,
Вривайся в життя потоком із гір,
Най води твої не знатимуть тихої гавані –
І з кожним розливом ширшатиме мир

Пряним медом з тугою стікай по губах,
Щоб солодко-сумно співалось у жнивах,
Вигодовуй новонароджених ягнят,
Збирай навколо себе псів вірних


Як паморозки покриватимуть поля,
Коли твоє волосся стане наче срібло,
Заколисуй на сон кожне нове маля,
І навчи іншу дівчину

шепотіти

повір'я