Я так часто і так багато намагаюсь бути дуже сильною і дуже класною, і так багато складаюсь під вагою власних потуг, що це, напевне, мало б вже набриднуть або відвернуть мене від цього. Але за рахунок СДУГу багато чого на початку відчуваєть так, наче це вперше, і я згадую, що щось подібне вже ставалося й не однораазово, коли мене пригружає виснаження. Або не згадую.

Але от зараз, поки я із запізненням шурую на роботу, я раптом згадую, що зі школи в мене була "група", що в універі мене буквально треба було ледь не відкачувати, коли я спробувала пробігти всього-навсього коло нормативу, що я, насправді, буквально з народження була слабкувата... і раптом, дивлячись на те, де я зараз, з тим, що я маю від природи, мені немає за що картати себе, немає чого соромитись, і також є багато речей, якими я можу пишатися. Й це теж варто згадувать, раз за разом.