My Coal Soul

Душа в людей біла, неначе пір’їна
Або ж навіть темна, як майськая ніч.
А в мене ж душа — це биті коліна,
Вугіллям помазані й кинуті в піч.

Душа моя — шахта, що десь виглядає,
З-за обрію, здалеку, наче титан.
Душа моя — вуглик, що в пічку пірнає;
Пірнає в химерний вогню океян.

And maybe my soul isn’t so shiny,
Isn’t as clean as a hospital floor.
Maybe my soul looks kinda spiny,
Maybe the coal is filling my soul.

Але як закинуть далеко від дому,
Від рідного краю, рідних степів —
Ніяк не забуду довіку й до скону
Запах вугілля я поміж років.

28 вересня 2026,
Львів

#вірші #західнодонбаські_вірші