Вдень ще літо, а надвечір — осінь.
В склепі ночі похорон тепла.
Вийдуть в ранок яблуні, як лосі,
розсохаті роги дибала.
Пийте воду, поки ще ласкава.
Лосі, лосі, жумрайте траву.
Так думки печаль прополоскала,
що, як сад під зливою, живу.
Ой, живу, впівголосу, впівсили.
Відкладаю щастя — на коли?
Скільки цвіту з мене обтрусили...
Скільки яблук з мене продали!..

— Ліна Костенко