IV. Бойове хрещення, Бродівський котел (червень — липень 1944)

Наприкінці травня 1944 року дивізія, яка завершила загальний вишкільний цикл під Нойгаммером була визнана боєздатною.
У червні 1944 року дивізія у складі близько 15 000 вояків була перекинута ешелонами до Галичини і включена до складу 13-го армійського корпусу 4-ї танкової армії Групи армій "Північна Україна". Вона зайняла другу лінію оборони протяжністю близько 36 кілометрів у районі міста Броди.

13 липня 1944 року війська 1-го Українського фронту під командуванням маршала Івана Конєва розпочали масштабну Львівсько-Сандомирську операцію. Головні удари радянських танкових армій припали на фланги 13-го корпусу.

13-15 липня внаслідок прориву німецької оборони в районі колтівського коридору радянські механізовані корпуси швидко замкнули кільце оточення, 14-та дивізія була кинута в запеклі зустрічні бої для закриття прориву.

18 липня 13-й армійський корпус (включаючи німецькі 349-ту, 361-шу піхотні дивізії та українську дивізію) опинився у повному оточенні в Бродівському котлі - межиріччя Стиру та Західного Бугу.

19–22 липня протягом чотирьох діб точилися криваві бої на випередження. Позиції дивізії піддавалися масованому обстрілу радянської артилерії та безперервним ударам штурмової авіації. Командир дивізії Фрайтаґ у вирішальний момент втратив управління військами й усунувся від командування, тому тягар організації прориву ліг на командирів підрозділів та українських офіцерів (зокрема Дмитра Палієва, який загинув у цьому бою).

22 липня 1944 року Бродівський котел перестав існувати. З 15-тисячного складу дивізії:

Близько 3 000 вояків під керівництвом майора Євгена Побігущого та інших старшин організовано вирвалися з оточення і дісталися збірного пункту в Стрию.
Близько 7 000 осіб загинули, потрапили в полон або зникли безвісти.

Близько 2 000-3 000 вояків уникли полону та із зброєю в руках приєдналися до загонів Української Повстанської Армії, значно підсиливши професійний рівень повстанських командирів.