Шило і його угода.

За даними джерел у правоохоронних органах, умови угоди з Артемом Шилом передбачатимуть сплату 800 млн грн, причому не одразу: перший внесок - 300 млн грн, а решта коштів має бути сплачена протягом наступних трьох–п’яти років.

Окреме і, на мою думку, важливе питання - походження цих 800 млн грн, адже професійна біографія Шила пов’язана зі службою в СБУ та роботою в державних структурах. При цьому у виділеному кримінальному провадженні йому інкримінується, зокрема, легалізація майна, одержаного злочинним шляхом.

Тому питання про те, чи здатен буде Шило сплатити 800 млн грн є явно недостатнім.

Потрібно встановити, звідки саме походять ці кошти, хто є їх фактичним власником, коли і в який спосіб вони були набуті та чи підтверджується їх законне походження.

Де і коли він заробив таку суму, якщо весь час працював на державу?

Те саме питання виникає в тій же справі Пашинського, де держава констатує кримінальне походження певних майнових наслідків діяльності особи та приймає від неї величезні фінансові зобов’язання.

В цих угодах джерело коштів для їх виконання повинно бути одним із центральних питань, а не формальністю. Бо в іншому випадку ми отримуємо ще один епізод ст. 209 КК України.

Коли вносяться великі суми застави, походження коштів прискіпливо перевіряється в межах фінансового моніторингу. Чому ж тоді при угодах на сотні мільйонів ми не бачимо такої ж принципової позиції щодо перевірки?

Чи ми повинні просто повірити на слово, що кошти, якими виконують чи виконували умови своїх угод Злочевський, Кауфман, Борухович, Грановський, Пашинський, Князєв (з його мільйоном, знайденим під час обшуку) та інші фігуранти масштабних антикорупційних проваджень, набувалися виключно законним шляхом?

Звучить як анекдот. Але, на жаль, не смішний.

Що взагалі відбувається?