Сьогодні я залишаю посаду міністра освіти і науки України. Для мене було честю служити Україні на цій посаді без кількох днів 3 роки і 4 місяці.

Я прийшов у міністерство після фронту — в один із найскладніших періодів для держави та освіти. Уже в березні 2023 року чітко усвідомлював: управління освітою під час війни — це також форма служіння. Служіння країні, яка водночас веде війну і мусить думати про своє майбутнє.

Понад двадцять років роботи в системі освіти дали мені розуміння не лише її сильних сторін, а й тих системних проблем, які накопичувалися десятиліттями. Війна не скасувала їх, а навпаки, лише загострила. Тому важливо було використати цей час не лише для забезпечення стійкості системи, а й для змін.

🔹Насамперед нам удалося посилити прозорість і доброчесність управління.

Було переглянуто підходи до фінансування університетів і запроваджено прозоріші правила розподілу державних коштів, які почали враховувати результати діяльності закладів, їхню наукову спроможність, міжнародну присутність, працевлаштування випускників та підготовку фахівців для пріоритетних галузей економіки.

Цей самий підхід — посилення ролі зрозумілих правил, критеріїв та підзвітності був поширений і на інші процеси в системі освіти. Він ліг в основу використання Prozorro Market для закупівель, системи DREAM для реалізації інфраструктурних проєктів, а також нових підходів до фінансування науки.

Це була спроба зробити систему більш зрозумілою, передбачуваною і менш залежною від ручного управління. Адже сильні інституції починаються там, де правила поступово стають сильнішими за персоналії.

🔹Ще одним важливим результатом стало повернення освіти до переліку державних пріоритетів.

У державній політиці пріоритети визначають не словами, а ресурсом, який держава готова на них спрямовувати. І в цьому сенсі останні роки були дуже показовими.

Попри повномасштабну війну та безпрецедентний тиск на державні фінанси, бюджет освіти зріс зі 156 млрд грн у 2023 році до 278,7 млрд грн у 2026 році — на 122,7 млрд грн або майже на 79%. Для країни, яка одночасно веде боротьбу за власне існування та фінансує Сили оборони, це не було очевидним рішенням. Кожна бюджетна гривня в таких умовах є предметом складного вибору. Саме тому ці цифри означають значно більше, ніж просто збільшення видатків. Йдеться не лише про поточні видатки.

У Бюджетній декларації на наступні три роки вже передбачено 78,5 млрд грн на реалізацію інфраструктурних проєктів у сфері освіти. Це означає, що держава почала планувати розвиток освітньої інфраструктури за межами короткого горизонту поточних бюджетних рішень. На мою думку, саме це є одним із важливих управлінських результатів останніх років.

Освіта повернулася в поле стратегічного планування держави. І це створило ресурсну основу для модернізації дошкілля, продовження Нової української школи, трансформації професійної освіти, змін у вищій освіті та підтримки науки.

🔹 Іншим важливим напрямом стало повернення міжнародної суб'єктності української освіти і науки.

На початку повномасштабної війни питання полягало не лише в тому, чи вистоїть українська система освіти. Йшлося також про те, чи віритиме світ у її майбутнє. За ці роки вдалося побудувати безпрецедентну для української освіти екосистему міжнародної підтримки.

Сьогодні українську освіту системно підтримують понад 35 урядів і понад 90 міжнародних організацій — від дошкілля до вищої освіти і науки. Разом із партнерами вдалося залучити понад 1,5 млрд доларів міжнародної підтримки. Це найбільший обсяг міжнародних ресурсів, який будь-коли отримувала українська освіта.

Ці кошти дали можливість будувати укриття, відновлювати школи, модернізувати професійну освіту, підтримувати науку, закуповувати обладнання, автобуси, цифрові рішення та створювати нові можливості для дітей і педагогів.
Але найважливішими є навіть не кошти.

Найголовніше — те, що українська освіта перестала бути для світу лише сферою гуманітарного реагування. Вона стала сферою довгострокових інвестицій.

🔹 Мабуть, одним із найважливіших результатів стало й те, що нам вдалося продовжити зміни.