«Багато з наших земляків, в тому й з числа та-борових «революціонерів», потрошку забувають про Рідний Край, мовляв: «А що мені тая Украї-на? Міністром там я не буду, нехай про неї думають політики з інтелігенції». Пригадується в зв'язку з цим сумної слави нейтралітет таких людей у рр. 1917-20. Тільки ті говорили інакше: «То не моя справа; нехай воює за тую Україну інтелігенція, бо вона може втра-тити посади, платню, а я що? Мене з мужика не ски-нуть, як ковирявся в землі, так і буду ковирятися».
Вони не передбачали, що прийде така нечиста сила, що їх постягає з печі, а їхніх дітей, мов цуце-нят, голих, на сніг повикидає. Інакше вони говори-ли, коли я їх зустрічав пізніше за Уралом... Кажуть, що добро швидко забувається, а воно й зло у декого швидко вилітає з голови...»
Іван Піддубний
Нажаль, ця думка була в багатьох українців того часу як наслідок підривної роботи московських агентів.
Таку саму ситуацію ми бачимо зараз, коли люди не бачать нічого окрім влади: «Та за що тут воювати? За тих, хто державу розікрав?» Ця цитата спливала в голові в абсолютно кожного.
Та чи є це все наслідком російського іпсошопу? Складне питання, оскільки погану владу для людей, які живуть усередині країни, важко приховати.
Немалу роль зіграла підривна діяльність, яку, як приклад, було описано вище. Та більше за все вдарило й посунуло суспільство на таку думку саме суспільство, яке почало губити свою суцільну відповідальність. Виходячи на вулицю, кожна така людина не задумується, що вона бачить не тільки владу, а й ближніх своїх.
«Більшої любови ніхто не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх.»
Невже в таких людей остаточно закрилися очі, і вони не бачать, що не лише влада навколо них? Хіба вони не бачать ні дітей, ні старих, ні друзів, ні родичів, з яких мало хто зможе щось протиставити ворогу чи мародеру?
Висновком я можу сказати, що якщо ваші близькі потребують вашої допомоги, то критика влади, яка нібито в цьому і винна, вашим близьким ані краплі не допоможе.
https://t.me/ua_empire_UI