Ба більше, міф, здається, пропонує унікальний спосіб отримати знання про вихідне праіндоєвропейське суспільство, а отже, дає змогу краще зрозуміти витоки сучасної західної цивілізації, що досягла значного успіху, а також інших споріднених із нею культур (Lyle 2012a, b, c).

Яан Пухвел (1981, с. 159–162) оцінив можливості такого підходу ще кілька десятиліть тому:

В основі нових відкриттів лежить припущення, що праіндоєвропейська культура мала структуровану ідеологію — сукупність вірувань і традицій, які слугували обґрунтуванням як суспільного, так і надприродного устрою. Імена менш важливі, ніж поняття та функції. […] Сподіваюся, мені вдалося передати хоча б частину відчуття тих великих і захопливих відкриттів, які вже відбуваються і на які ще можна очікувати у сфері індоєвропейської передісторії та міфології. Саме тут лежать остаточні витоки європейської цивілізації, на які лише згодом нашарувалися неіндоєвропейські впливи середземноморського та близькосхідного походження.

— Зі статті Емілі Лайл «Повернення Тором розпеченого снаряда велетня Ґейррьода в космологічному контексті»