Іноді привиди відвідують Конферансьє. Вони вже давно забули його колишнє ім'я, і сам Він ніколи й нікому не зможе його нагадати. Обличчя сестри тьмяніє у спогадах, а уві сні навіть вона боїться називати його так, як іще, здавалося, вічність тому це було нормою.
Він би віддав усе, аби знову її побачити замість цього блакитного потойбічного вихору сміху й танцю всередині шатра.
Вони схиляють його до мертвої землі, обпікають руки та кричать:
«Подивись на нас»