Що гірше — зовнішнє управління чи внутрішня окупація?

Учора президент воюючої країни зробив дурницю — підписав закон, який остаточно розколов суспільство. Українці знову поділились: одні — проти, інші — за нашвидкуруч проголосований і так само поспіхом підписаний законопроєкт №12414, який фактично підриває незалежність антикорупційних органів.

Противники говорять про згортання демократії, узурпацію влади, прикриття корупції у вищих ешелонах і, звісно ж, обурення західних партнерів.

Прихильники — про зовнішнє управління, ручне керування «американськими» структурами і хронічну неефективність антикорупційних органів.

Аргументи влади — жалюгідні. Звинувачення в «російській агентурі» серед «антикорупціонерів» звучать як класичне «тримайте злодія». Якби ще вміли так шукати агентів у власному оточенні.

Чи є в нас зовнішнє управління? Є. В антикорупційних структурах, медіа, т.зв. громадянському суспільстві. І націоналісти завжди були проти цього. Бо Україна — понад усе. І свою суб’єктність треба не просити, а виборювати.

Але чи веде такий закон до посилення несправедливості, узурпації влади, розколу? Так. І це вже називається внутрішньою окупацією. Бо правоохоронна система має бути виборною. Судді, прокурори, поліцейські, детективи мають залежати від народу, а не від начальства. І народовладдя також треба виборювати.

Тож що гірше — зовнішнє управління чи внутрішня окупація?

Гірше — зовнішня окупація. Російські танки, кадирівські мародери, бурятські гвалтівники.

Ми повинні боротися за свої права, протестувати, виборювати справедливість. Але завжди пам’ятати: не нашкодь. Під зовнішньою окупацією не дуже картонками помахаєш.