Сьогодні у Львові ховали Ірину Фаріон. Багатотисячна маніфестація скандувала "Мова має значення, "Мова — це зброя", "Мовою Фаріон говорять мільйони".

Українська нація любить мертвих героїв. Не даром говорять, що немає пророків у своїй вітчизні. Живого тебе можуть одночасно ненавидіти й любити, наслідувати й матюкати, обожнювати й відхрещуватись. Та мало хто стане на твій захист, коли того потребуватимеш.

Ірини Фаріон не стало. Галицькі хруні з львівської політехніки можуть полегшено зітхнути. Не прийдеться ховати очі та ховатися по кабінетах. Російськомовні націоналісти з української армії можуть заспокоїтись. Нема вже кому пояснювати, що не так із щелепами.

Ірину Фаріон убили. І дозволило це зробити українське суспільство. Дозволило цькувати, травити, звільнити… і вбити.

Єдине можливе нам виправдання — творення на прикладі Ірини Фаріон культу борця, культу мови, повернення культу сили. Адже у 2014-му убивали ми, а у 2024-му вже убивають нас. Ми маємо повернути свою силу.

Українська нація зобовʼязана вийти з цієї трагедії сильнішою. Інакше нам не вижити.