Якщо раптом у когось ще є сумніви щодо ціленаправленості російських ракетних атак САМЕ на дитячу та пологову лікарні, просто почитайте пʼяту колону з консерв, блогерів, інфлюенсерів та корисних ідіотів:

“Скільки ще треба втратити дітей, дорослих, чоловіків аби все одно закінчити цю війну переговорами і в результаті віддати пів країни”, “варто думати не про кордони 91 року, а про дітей”, “нехай клоун іде і домовляється про мир”, “як так що, є гроші на війну, але грошей на мир немає”, “краще їздити в закордонний Крим, чим жити в таких реаліях”, “ми не вивозимо цю війну”, “нікому не треба кордони 91 року. Вже всі люди хочуть мир, спокій і просто жити”, “війна між православними народами повинна завершитися підписанням мирного договору”.

Ось так це і працює. Спочатку противник влаштовує терор, від якого стає моторошно. Потім лідери суспільної думки закидають нам у мозок потрібний ворогу напрямок мислення. Згодом ми майже впевнені, що самі знайшли вихід.

Та чи у вірному напрямку цей вихід?