Не стало нашого давнього соратника, прессекретаря "Правого сектора", талановитого журналіста, християнина, побратима, друга і просто хорошої людини.

Артем Скоропадський останніми роками боровся з важкою недугою. Хоча лікарі прогнозували ще років десять життя, серце Артема зупинилося зранку 10.12.2022 р. Б.

Ми познайомились п’ятнадцять років тому на засіданні знаменитого Культурного товариства ім. Леся Курбаса. Артем довго боявся підійти, як зізнався згодом. Ніби страшні тризубівці з російськомовними не говорять, тільки б’ють.

Відтоді власник російського паспорта та квартири у Москві почав учити мову та добиватися українського громадянства. Це був довгий і тернистий шлях. Та все ж наприкінці життя Артем Скоропадський отримав громадянство України та працював на посаді головного редактора ледь не єдиного україномовного друкованого журналу в країні.

Цілеспрямованість і вірність ідеалам свободи та гідності були не єдиними унікальними рисами Артема. Безвідмовність та бажання допомогти усім, що потребують, заслуговує на окремий допис.

Якось на моє прохання Артем прихистив на тиждень нашого песика Сирника. Віддаючи його, Артем з подертим обличчям сказав: "Андрій Іванович, ти ж знаєш, як я не люблю собак. Проси що хочеш, але більше я цього монстра не візьму".

Бажання допомогти друзям, справі, боротьбі, Україні рухало Артемом усе його життя. Під час великої війни він хотів мобілізуватися у ЗСУ. Та кому ж ти потрібен зі своїми болячками?

Україна втратила свого рідного сина. Ми всі втратили вірного побратима та друга.

Нехай Господь простить йому всі гріхи та прийме у Своє лоно, як ревного християнина та люблячого сина.

Мої співчуття батькам та дружині.