6.
Аж гульк! Майбутній Патріярх
(Що досі мовчав, як пінь)
Розтуляє вуста,
І чують голос його села та міста:
– Хай живе наша рідна держава…
І в той же час усе навкруги заволало:
Слава! Слава! Слава!
Найсвятіша наша держава!
– Та дайте ж сказати! –
Знову хтось із натовпу цвенька,
– Він же про Христа ще може згадати!
– А! Ти знов за своє, вороженько!
За ґрати його! За ґрати!
Не треба вже більше нічого,
Бо сказано Велике Божественне Слово!
Держава – наш Бог,
А інше нам не обов’язково!
7.
Ну після того, для солідності церемонії
Та краси параду,
Ведуть Кандидата у Верховну Раду,
Так би мовити, для завершення хіротонії,
Щоб вийшов повним Патріярхом звідти.
Значок йому дарують депутатський
Жовто-блакитний,
А потім усіма фракціями
Руки на нього накладають, сердешного,
Щоб аж залився благодаттю!
Кандидат крехтить, сопе:
– Ой, важко мені, браття…
– Терпи, терпи, брате!
Як здужаєш, разом з нами
Будеш над Україною панувати!
– Чи відрікаєшся від Москви? –
Питають в Кандидата.
Той зітхає:
– Відрікаюсь…
– Чи каєшся в тому, що любив колись
Матронушку та Сєрафімушку?
– Каюсь…
– Плюнь тоді три рази у бік Кремля смачно!
Плює, неборака.
– От тепер ти Патріярх!
Канонічний та однозначний,
Вклонися за це Святому Бандері вдячно!
8.
З того епічного дня тиждень минув,
А, може, й більше,
І кажу я сусідові, ніби між іншим:
– Ви ж мали законного Патріарха,
Називали його «Господином и Отцом Великим»,
Молитися за нього звикли.
Навіщо ж вам цей новий, дивні ви люди?
А сусіда насупився:
– Так треба, нехай буде.
Потім зиркнув суворо
Та й побіг туди, де СБУ-шні палати,
Про мене, зрадника, знов докладати,
А щоб точніше – «стучати»…
9.
Такі-то в нас справи, брате,
Весь час нам свербить та хочеться
Чи сала з хріном, чи горілки,
Чи польської «Старки»,
Чи нового, європейського,
Макроном і Мерцем затвердженого,
Варфоломієм за гроші приголубленого,
Коротше, цього…навіть забув…
Ага! Пат-рі-ярха!