Дивлюся на глиняну фігурку богині знайдену на смітнику.
Уявіть, багато речей, символів, явищ і т. д., які мали сакральний зміст — стали просто естетикою та символами. Ми радше обираємо вишиті сорочки за особистими вподобаннями, аніж орієнтуючись на символіку вишивки. Руни, кам'яні баби, натільні прикраси які служили амулетами, фрески храмів і безліч усього іншого це рудименти минувщини, що стають заманухою для туристів, обростають забобонами, синтезуються в синкретизм нью еджу, або естетику для знавців культури і мистецтва. Це більше не частина життя, щось живе чи трепетне — це об'єкти за якими ми спостерігаємо здаля.
Навіть Природа для багатьох містян стала просто місцем відпочинку, а для селян — корисним ресурсом (дрова, ягоди, гриби).
Іронічно, що з християнством, яке зайняло місце давніх вірувань, відбувається те саме: готичні дівчата та неформали носять хрести чи розарії без релігійного підтексту, архітектура костелів та соборів романтизується і люди поза межами християнства захоплюються церковною естетикою: розписи Мікеланджело, непорочне серце Діви Марії, середньовічні хорали та гравюри з церковних книг, довгі облачення загадкових мовчазних монахів, зображення вищих ангельських чинів, які перехоплюють дух.
Але завжди лишається Щось і Хтось поза естетикою та символами.
Пам'ятаю, який сюр я відчувала в церкві на Харківщині, коли побачила на стелі поганої якості роздруковані скріншоти ікон. Священник старався як міг, але...
Нещодавно читала на каналі Ліс На Руїнах про опудало крокодила підвішене в XIII ст. до стелі в церкві для того щоб викликати у прихожан благоговіння. Скріншоти св. Миколая з гугл-пошуку на жаль таких відчуттів не викликають. Тож, можливо, цей символ святого також частково втрачає свій зміст?
Реально. Церкви також стають пластиковими. Пластиковий світ переміг, якщо глиняні боги на помийці, а ікони це пластикові репліки реплік.