«Людині погано просто зараз. Вона сидить на лавці. Їй потрібна соціальна допомога. Але в системі потрібні документи, яких при ній може не бути», — для Вікторії Краснопір це одна з головних суперечностей соціальної роботи: правила потрібні, але людина не завжди приходить до системи за правилами.

Її власна історія — теж про подолання обмежень. Після 50 вона зробила татуювання, під час повномасштабної війни почала писати вірші та виступати з ними на сцені, вчить англійську і говорить, що людина старішає не тілом, а тим, як сприймає себе.
Історію Вікторії Краснопір читайте на сайті Суспільне Житомир.