Багато хто бачив цей пост "світоча" українського ліволібералізму. Це така окрема порода щурів на рівні з олігархами, депутатами та іншим соціальним сміттям, яке біжить з України за першого натяку на війну.

Але небагато хто знає, що Ірина Ромалійська - це один із тих персонажів, які з 2014 року почали травити і таврувати полк "Азов".

Коли азовці десятками гинули на фронті, діставали поранення, ставали інвалідами, коли матерям приходили похоронки, Ірина добре "кушала і какала" в мирному Києві. За нашими спинами. І щоденно "викривала нацизм", писала кляузи в фейсбуки і посольства. Завдяки їй та таким як вона, "Азов" не отримав і не отримує сучасну зброю і військову освіту.

І от тепер, перед загрозою війни, вона і такі як вона летять в теплих і світлих літаках в Праги і Брюселі.

А "Азов"? Ну що "Азов", залишається рубитися за Маріуполь.

Це пост не про Ірину і таких як вона - популярних журналістів, блогерів, шоуменів, яких ви не побачите в складну для Країни хвилину. І які завалять весь інформпростір своїм "патріотизмом" як тільки небезпека відступає.

Це пост про пам‘ять. Запам‘ятайте, хто де був у цей момент. І зробіть висновок - хто з нас справжній.

P.S. Ірино, це точно не погроза, просто мрія - НЕ ПОВЕРТАЙСЯ! В Празі норм, ти там працюєш.

@BiletskyAndriy