Мені так піздець сумно було вчора із-за малювання
Я не малювала, а думала про малювання
Про цей артблок, немалюй, що 6 років
Було сумно сильно, що я з малечку любила малювати, малювала прям щодня, подобалося
А тепер пристрасть притухає, навіть не знаю як це назвати, я надіюсь, що я повернуся до того темпу, що рука розпочне знову малювату, а виходить зараз сидиш над тим листком й нічого, просто нічого
Й я сильно категорично не хочу сприймати, що я з малюванням все. Я ще покупаю канцелярію, папір в надії, що це викличе бажання,поверне цей стан
Але поки ніяк

Я навіть свої старі роботи перші подивитися не можу блять, бо всі скетчбуки, альбоми, папки з малюнками залишилися в рідному місті, в окупації, де все вже зруйноване й я ніяк не можу навіть просто порівняти свої старі з новими малюнками
Мене це морально вбиває
Таке, ніби є пристрасть, категорично ні, "я хочу я хочу", але одноч немає тієї пристрасті, рука триває олівець без ознаків жаги до життя

Єдине, що я могла забрати з собою це манюня скетчбук, бо він єдиний що міг влізти в той переповнений рюкзак з речами під час евакуації, й дякую, що є інтернет, хочаб якісь роботи збереглися (