сонце і світло ховає туман,
розпилюється, наче отрута,
вростає так сильно, ніби бур'ян —
нав'язлива думка забута.
сочиться туман, затмарює радість,
неначе мелодія тиха.
зав'явши нарешті, показуєш слабкість —
коли вже розтане ця крига?
кому ти уперше вилиєш душу
без болю, без слів і без букв?
чому говорити знову я мушу?
це ж не позбавить від мук.
зайшовши далеко у сивий туман,
ти серце оголиш відверто.
забрав мої думи підступний дурман —
я вже не вернуся, напевно.
зігріюсь увечері ковдрою маків,
вплітаючи їх у волосся.
згубились посеред нав'язливих знаків —
загинути їм довелося.
Post #233
150
- 🕊 13
- ⚡ 8
- 💘 8
- 👀 5