О1. лінія фрідгельма.
якщо б не вона, я б ніколи і не додивилася цей серіал. том шиллінг зробив просто неймовірний перфоменс тут і мені сподобалася його роль набагато більше ніж в наполі, хоча здавалося вони мають одну і ту же роль тут "молодий солдат, який спочатку вірить своїй державі, але потім починає розчаровуватися."
але якщо в наполі альбрехт мене дратував, то тут фрідгельм вивіз для мене все. його лінія була прекрасною, бо на відміну від його брата вільгельма ві не був "я хороший нацист, це просто вся система!". фрідгельм навпаки усвідомлює, що він частина система і його співчуття дуже вибіркове. він може співчувати і плакати по розстріляному полоненому, поставити ствол на того хто забирав дівчинку — але і з часом його співчуття починає втрачатися.
він в першій серії хоч і показується як весь такий чутливий, але його справжня натура показалася тоді, коли він сказав йти цивільним (по його думці вони були партизанами) по заміновану полю щоб "прокласти шлях" його солдатам. він був набагато цікавіший за його брата, бо він був реалістичнішим для тих часів. він знав — те, що він робить вже не має ніякого значення. він не має ніякого виправдання. він просто вже це робить, бо не знаю, що він може робити іншого. що було видно як він повернувся додому на деякий час, але вже буквально через кілька днів повернувся назад.
його ставлення до брата теж було дуже цікавим. спочатку він рівнявся на брата, він хотів показатися кращим для батьків, що він теж може бути як його старший брат. потім коли він думав, що старший брат мертвий — він почав сходити з розуму від злості. моя інтерпретація це те, що фрідгельм завжди бачив вільгельма як свій "моральний якір", бо вільгельм завжди був "хорошим" і мав якусь мораль. коли він "помер", то фрідгельму більше взагалі не було за що триматися.
смерть фрідгельма теж була особливо трагічною (якщо можна сказати так про нього...), бо він фактично пожертвував собою заради життя інших солдатів. щоб вони могли вижити.
образило, що фрідгельма вже як два рази в цьому серіалі називали "стариган" і "боягуз" молоді солдати, які ніколи навіть на фронті справжньому не були і були тільки повні пропаганди нацистів. фрідгельм пройшов багато. але його кінець був для мене зрозумілий ще з перших хвилин фільму і він вже повинен був померти мінімум чотири рази за весь фільм й я все чекала 😭 коли він помер, більше було полегшення за його долю ніж сум. хоч і сумно, бо його лінія була б набагато цікавішою ніж за вільгельма і краще було б щоб той вижив, але ну... вже як є.
про перфоменс тома шиллінга — коли фрідгельм застрелив цивільного і при командирі він тримав рівне обличчя, а потім коли відвернувся у нього бігали очі ніби він ось буквально зараз думає: "що я зараз зробив." в ньому зберігається якесь співчуття або відчуття абсурду, але знову ж, він вже звик до цього. він не знає як по іншому. цей момент просто був вау, для мене одразу цей момент запам'ятався найбільше. саме через такі дрібні реакції фрідгельм відчувається не просто як "солдат, який став жорстоким", а як реальна людина, яка поступово звикла до речей, до яких людина взагалі не мала б звикати і у якої іноді "пробивається" це усвідомлення.
все.
О2. інші персонажі.
не всі вони зачепили мене однаково сильно, і якщо чесно, після фрідгельма більшість ліній для мене виглядали слабшими. але саме їхнє співіснування й контраст між ними робить серіал цікавим.
можу виділити слова про віктора — наполовину єврей, наполовину німець. він був закоханий в грету і насправді спочатку я думала, що він буде слабким персонажем і я дратувалася, коли він продовжував думати про грету і інших друзів (особливо про фрідгельма і вільгельма, бо вони ж фактично солдати які вирішують вбивати таких як він), але в останній серії він відкрився зовсім по іншому. він був справді сміливим, доєднався до групи яка боролася з нацистами і зміг вижити. от він був єдиним персонажем, за якого я справді хвилювалася, хоч би як мені не подобався фрідгельм... живим я його б бачити не хотіла. все ж таки віктор мені полюбився по своєму. не фав, але все ж таки.