Мої рідні бійці й бійчині, і всі, хто чекає вдома!
День Конституції України. Десь у тилу це свято. На передовій це черговий день. Хтось зараз у бліндажі, хтось лікується у шпиталі, хтось на позиції дивиться у небо і думає про дім.

Я не буду говорити про статті та розділи Конституції. Ви і так знаєте, що захищаєте. Ви знаєте це шкірою, коли мороз о четвертій ранку. Ви знаєте це серцем, коли отримуєте фото дитини у соціальній мережі і не можете відповісти, тому що треба триматись.
Конституція написана словами. Але ви її пишете кров'ю, потом і рішеннями, які доводиться приймати за секунди. Кожного разу, коли ви рятуєте побратима. Кожного разу, коли не кидаєте позицію, хоча страшно. Кожного разу, коли повертаєтесь.

Я пам'ятаю тих, кого вже немає. Пам'ятаю обличчя, голоси, жарти. Пам'ятаю, як хтось пригощав кавою. Пам'ятаю імена. І поки я живий обов’язково буду пам'ятати. Бо це теж є прояв Конституції. Право на пам'ять. Право не бути забутим.
Ви воюєте не за текст на папері. Ви воюєте за те, щоб ваша дитина не боялась гуляти мирними вулицями. Щоб український народ сам вирішував як йому жити, яку мову любити, кому молитись, куди йти.

В цей день я низько вклоняюся кожному з вас. Тим, хто тримає зброю. Тим, хто тримає побратимів та посестер. Тим, хто тримає себе. Попри все.
Живіть! Повертайтесь! Ми вас чекаємо!
Слава Україні!

Разом переможемо!
@SerhiyNaiev