На очі попався сюжет з «Єдиних новин», і навіяло такою важкою хвилею, що хочеться вити.

«Баркас»... Мій командир. Командир батареї протитанкових ракет. Офіцер. Побратим. Друг.

Пам'ятаю той день. Пам'ятаю, як він приїхав на наше ротне КСП, перед тим не спавши три доби на батальйонному КСП, щоб поміняти піхоту, яку вже просто не було ким міняти. Люди відмовлялися заходити, бо за ніч наслухалися по раціях про наші втрати.

Сім діб мій розрахунок тоді ще з «Джавеліном» бігав Іванівським за танками підарів, які мали наступати з Бахмута. За ці ж сім діб піхота, яка разом із нами тримала позиції, практично «стерлася в нуль». Людей потрібно було міняти.

Пам'ятаю, як він сказав, що ми нікуди не виїжджаємо, бо нас теж нема ким замінити. Але після кількох міцних матів з обох сторін Баркас мовчки віддав ключі від машини і сказав:

«Будете на зв'язку. У будь-який момент, коли будете потрібні — повертаєтесь».

Тоді я бачив Баркаса востаннє.

Тоді ми востаннє з ним говорили.

Телефонний дзвінок, який тарабанив ні світ ні зоря, змусив мене відкрити очі й підняти слухавку.

— Ало, бл*дь... Гриб... Баркас 200...
На секунду подумав, що ще сплю.

Але реальність дуже швидко повернула до тями.

Виїжджаємо назад.

Показують відео з дрона на КСП. Посеред поля — тіло. Розказують, що сталося.
Шок.

Безпорадність.

І тільки одна думка в голові: «Ми прокляті...»

Другий загиблий командир батареї...

Минуть роки, і я обов'язково розкажу всю цю історію. Як загинув Баркас. Як його «брали в полон». Як штурмували наші позиції. Як особисто я приїхав до Києва і показав його дружині Юлії фото та відео, щоб вона знала правду, а не сухі батальйонні відписки про «безвісти зниклого». Як ми намагалися витягнути його тіло і самі були за крок від того, щоб отримати такий самий статус. Як саме це стало останньою краплею, після якої я написав рапорт на переведення у 1-шу роту взводним ВВП і БПЛА.

І як ця історія з кожним роком обростає новими фактами, від яких досі холоне кров.

Це буде історія про зраду і боягузтво одних. І про сміливість, вірність та героїзм інших.

Але не сьогодні.

І тільки з дозволу дружини Баркаса — Юлії.

Якщо доживу до того моменту.

Пам'ятаю.

Не забуду.

Вічна пам'ять, командире... Дякую за все.🫡

🇺🇦SergeantRaport | підписатись🇺🇦