За все своє свідоме життя в свої «три вісім», крім «короткої паузи» після ато, де попрацював за кордоном після «АТО», я не пам'ятаю жодного дня, щоб якось не відстоював свою мову, країну, чи взагалі існування держави. Будь де: — чи то з друзями за «пивком», чи з «російськомовними громадянами» десь у компанії друзів, чи то на майдані «Ющенко Так», коли у «16 незважаючи на екзамени в коледжі» вперше був співучасником історичного моменту, а потім на «Революції гідності», де вперше побував під кулями, і де вперше по справжньому на все життя прийшло розуміння важливості людського життя, де вперше під час прощання за загиблими героями «Небесної Сотні» пролив справжню чоловічу сльозу, без пафосу чи «так треба», після майдану одразу «АТО» з уже не просто друзями, а побратимами і посестрами, де під час першого обстрілу прийшло розуміння, що війна, це не «пафосне кіно», це місце де не має нічого страшнішого ніж думка про свою безпорадність допомогти пораненим, які стікають кров'ю, згадуючи — тебе з'їдає зсередини, де розумієш хто твій брат, хто твій ворог, та, який запах крові. Потім «Іловайський котел», де прийшло розуміння, що слово «москалів і їх карлика», це лише пустий звук. Потім «бій у Луганській області», де розумієш наскільки може бути «тупориле, безхарактерне і безсовісне командування, яке пропахло радянщиною», перше сравжнє поранення, під час засідки, яка показує, що «хаос і панікерство» в бою не призводить ні, до чого хорошого, я пам'ятаю «посиденьки з Моджахедом» і його історії з життя на «москаляндії» і чому він опинився в Україні, потім затримання та суди над «торнадівцями», і приходить розуміння того наскільки «крисою» може бути твій командир.. «2022 рік, який показав хто є хто: із родичів, близьких так і друзів», і знову розуміння того, що «як не ти, то, хто? Вони?». Розуміння, — що надіятися на допомогу в більшості випадків ти будеш лише на свою.
«2026 рік». Якщо щось із цього змінилося, то не кардинально, і все що було погане стало, ще гірше, а те, що хороше можливо на мінімум піднялося.
Кожного дня, мені пишуть пацани: «у нас *рака, у нас 3.14зда треба то одне, то інше».., а дехто вже ніколи не напише..
До чого, це, я Все?
Я не хочу, щоб ось таким чином до людей «доходило» все те, що пройдено мною чи бійцями, які від самих початків на фронті(ах). І чим вони «гризуться сидячи в окопах»..Допомогайте не проходьте повз. Приходить розуміння, що важко всім, але боротися потрібно. Збори стоять майже у всіх. І, якщо Ви думаєте, що оце забагато, чи вже за*бав—продивіться декілька переписок. Можливо до когось так само — прийде якесь розуміння.🫡

🇺🇦SergeantRaport | підписатись🇺🇦