😢Їду з побратимом у пробці час пік...Три смуги. Попереду бачу військову машину і військового, років так 30-35! Підїжджаю ближче зупиняюсь в «потоці»:— Друже може допомогти, що сталось? Потягнути. —Нє «братан» дякую, вже все окей. Ключа не було, щоб відкрутити колесо. Також військові перед вами зупинилися, і допомогли. —А багато зупиняються. — Братан Ви другі!!! — Бережи себе друже. —І ви пацани...
Відїжджаю і «йобаний ком в горлі»...Сотні машин, сотні блядь машин...думаю собі..Не витримую кажу:—це піздєц. Товариш відповідає:—Я в ахуї..

Військові знову залишаються віч — на — віч, зі своїми проблемами. І дивлячись на збори стільки часу пройшло від поста: —зібрали 3тисячі. Ні. Я нікого не заставляю і вже навіть не має сил просити, тому, що пріоритети і можливості кожен напевне розставив.
Згадується початок «повномасштабки»: людяність, згуртованість, турбота і просто приємні слова. Пройшло декілька років, і ми знову «ізгої», як було у  далекому 2014, а здається, що вчора, а може дежав'ю?
Якби там ви не відносились до військових, яких уже чомусь рівняють з ТЦК—шниками, і чуть не з поліцаями, пам'ятайте про Бучу, Ірпінь, Гостомель, Бахмут, Вугледар, пам'ятайте, що орки зараз настільки озлоблені і озвірілі, що не можуть взяти бодай Донбас, що не дай Бог вони десь прорвуться і підуть дальше—жаліти, ця орда нікого не буде! Якщо не можете задонатити, то коли бачите військового, який на обочині чинить машину, зупиніться., запропонуйте хоча б води, запитайте, як справи?!
Байдужість — вбиває. Вбиває не фізично, вбиває морально.
Інколи опускаються руки, і хочеться напитися до безпам'ятства, і проснутись в інший реальності. Але так не буває. Нажаль. Не забувайте тих, хто ціною власного життя кожного дня ризикує своїм життям! Дякую!

🇺🇦SergeantRaport | підписатись