Раптово за два вечори написала невелику поезію... Начебто вірно, але часто боюся називати свої творіння подібним чином. Цього разу пішов трохи незвичний стиль, але мені доволі сильно сподобалося... Я готова слухати помилочки і виправляти, людоньки.🦭

Вирішила як банер вліпити незакінчений арт.

Кохання — вже не цвіт розлуки,
а світло сонця, радості й тепла.
Нема вже слів, щоб того осягнути
як серце б'ється, ніби знову ожива.
І стукіт той лиш друге серце розуміє.
Воно святилищем добра тут постає.
Неначе думка в голові так мліє
І решті роздумам постати не дає.

Ба навіть стукіт дум, як сон той виникає.
Вони затьмарили увесь світ навкруги.
Та кожен птах і звір у лісі знає,
що серенада про кохання — це не казки і не байки.
І люди... Люди добре про це знають,
вони тим серцем все співають... Все співають!

В душі у кожного усе це гомонить.
І жоден зупинити гомін не спішить.

#Поезія_чи_як