І так, я нарешті подивився "Парфумер" (2006) за мотивами твору Патріка Зюскінда. Мої думки про це — нижче.
Дивитись його складно. Але треба було вийти за межу лінійного сюжету про вбивцю, який робив із своїх жертв парфуми.
Як на мене, стрічка між сценами розповідає про темну сторону парфумерної індустрії.
— Інтелектуальне безправ'я: Джузеппе Бальдіні, вчитель головного героя, використав його, щоб просто скопіювати популярну роботу конкурента та заробити на цьому.
— Сучасне рабство: на великих виробництвах ефірних олій часто використовували (та й, певне, зараз це роблять) низькооплачувану важку працю, щоб просто отримати більше прибутку. По суті, на очах глядача відбувся спрощений процес створення дюпу.
— Монополізація ринку та знань: більшість парф.компонентів виробляється лише декількома компаніями. Офіційну професію парфумера можна отримати лише у парі навчальних закладів та внутрішніх шкіл тих же компаній. За непідйомні для багатьох гроші, звісно.
— Однобокість споживачів: коли "ідеальний аромат" із убитих жінок постав перед публікою, всі присутні на страті головного героя різко забули про те, що він зробив для його створення.
Це мені нагадало про те, як частина українців досі купує парфуми із корінням, що тягнеться до країни-терориста через бренд або автора (згадаємо покатушки Олівьє Креспа на росію), та виправдовується "гарним запахом".
В підсумку, злочини Жана-Батиста Гренуя можна трактувати як загальну масу шкоди, яка бізнесом може приховуватись на шляху до створення комерційно ідеального продукту.
Після перегляду залишається осад, чесно кажучи. Фільм би мене точно не замотивував займатись парфумерією. Але не в цьому його суть. Далеко не в цьому...
Тому якщо ви не боїтесь відвертих сцен та жорстокості — фільм вартий того. Чай з печивом під нього пився прекрасно.