Зацініть це неявне, але дуже влучне посилання на оригінальну новелу. Коли Надін дивиться касету з останнім записом Міранди, авторка описує звуки, які та видає, так, ніби вони лунають із колодязя. У відриві від контексту порівняння може видатися кострубатим, але якщо пригадати видіння Сари, коли вона дізналася правду про дух Пісадейри - все стає на свої місця.
Більше того, сцена, де Пісада Ейра опускає дитину в колодязь - як закріплює мотузку, обережно опускає відро, щоб воно не торкалося води - дуже нагадує те, що в результаті сталося з Мірандою. І дуже добре лягає на троп, у якому неприкаяна душа вимушена відтворювати - на свій хворобливий лад - події, що тримають її на цьому світі.
Дуже лайтові цього оновлення фінали. І якщо в Te Amo воно гріє, то Бюро й Бездушна - суцільний meh. Післясмак, як ніби манної каші на воді, але з ложкою меду схавала. Розмазня. Не сподобалось. Ех.
Насправді… Вуаль - це Таролог. А Таролог - це Селена. І вона знову вигоріла на роботі, і тому шукала собі заміну, і вся Бездушна — це багатоходівочка, щоб делегувати комусь свої обов’язки.
Цікаве. В епізоді Тіней Сентфора 2, де героїня випадково засинає в школі, прокидається серед ночі й, прямуючи до виходу, стикається з паранормальщиною, ПОВ новели неочікувано змінюється. Ми бачимо повідомлення: “Надін тебе не бачить? Що робитимеш?” — і декілька дій на вибір. Більше того, спосіб оповіді змінюється з третьої особи на другу. Незвичний хід. У хороших історіях так не роблять… якщо на те немає вагомої причини.
Мій мозок таку причину, звісно ж, домалював. А що, як той невидимий “вуайєрист” — Сара? З якого переляку? Ну, по-перше, другі Тіні, зі слів самої авторки, — це продовження старої новели. А там — тян-тян-тяяяян! — оповідь ведеться від другої особи. А по-друге, дії зі списку не виглядають ворожими по відношенню до Надін. Скоріше — інформуючими. І було б логічно, якби героїня, яка пережила, але не вирішила події минулого, намагалася зв’язатися з новою героїнею, щоб передати свої знання, попередити її, тощо.