Про багатостраждальну кібербезпеку вже говорили поки язика не стерли. Навіть дивно сперечатися про те, чого тут немає і ніколи не було. Давайте краще про напад. Витекли дані практично кожної людини, яка хоч раз проходила повз комп'ютера, включаючи офіцерів розвідки та контррозвідки. Сталися незрозумілі чудеса із супутниками, операторами та критичною інфраструктурою. Зупинялися центри надання адміністративних послуг і адміністрації всіх рівнів. Десь документи доводилося відправляти факсом або заносити в паперовому вигляді в приймальню. Шкода в грошах вимірюється мільярдами. Все це відбувається… на росії.

Залишається тільки визнати, що саме держава Україна проводить наступальні кібероперації, які зазвичай нічого в Україні не захищають, нікого на росії не стримують, від яких розвідувальна інформація часто є побічним продуктом, а не метою, але якщо перефразувати відому цитату генерала Ле Мея, то якщо достатньо зруйнувати їх системи, то зловмисна федерація зрозуміє де її місце.

Зараз черговий раз у парламент поданий законопроект про «кіберсили ЗСУ», оскільки обізнаність депутатів про джерела та методи всього цього безладу все ще на рівні фільму «Пароль риба-меч», то проект 12349 на диво лаконічний. Що без сумніву на краще. Свої хворі фантазії краще тримати при собі.

Дивно виглядають традиційні танці навколо НАТО (де без сумніву з розвідкою все добре, але кібервійну вони ні з ким не вели і не ведуть), але най буде. Також є не менш традиційні мантри про «кібербезпеку» (для якої вже є війська зв'язку та кібербезпеки), якось збереглося згадування «електромагнітного спектра», але тільки одне. Утримання кваліфікованого персоналу за допомогою зарахування в резерв виглядає, гм, інноваційно. Замість премій достатньо було б нормального забезпечення. На освітніх закладах залишається тільки важко зітхнути, не будемо погано говорити про покійника.

Але то дрібниці. А чому б нарешті не створити кібервійська? Що нам заважає?