Звичайно, ви маєте право казати: «Ви зацікавлені у продовженні війни, бо маєте з цього свій інтерес».

Тільки давайте чесно.
Який інтерес?
Тільки один я з нашої шайки блатних та ніщіх, програв останні 6 років життя, а серед нас є ті, хто більше, набагато більше.

Армія сама по собі — величезна установка, яка висмоктує з тебе життя, емоції, роки. Я бачу людей, які багато років у ній: вони квадратні, я стаю квадратним.
Повірте, стати квадратним дуже страшно. Все життя проходить повз тебе: ти не бачиш, як росте твоя дитина, але бачиш, як міняються пори року на вічних шикуваннях.

А ми говоримо про армію у воєнний час.
Через пів години мене намотало на димар чужого дому.
Або нога полетіла зимувати на дерево, чи рука.
Який інтерес може покривати такий ризик, коли в моменті можеш опинитись на узбіччі життя, а ще страшніше — ти не здатен на це вплинути.

Життя польового солдата доволі невдячне: ми самі собі не належимо, намагаємось знайти хоча б якесь щастя у смачній їжі чи рандомній кумедній хуйні.

Ми здаємось живими, але всередині давно сірі та пусті.
Хочеться, щоб це скінчилось, але й боїмося кінця, бо не знаємо, як жити далі. Всю молодість, весь прайм реалізації віддаємо на сторінки життя, які пізніше будемо згадувати зі сльозами.

Нас бояться, ненавидять, нам співчувають та поважають. Бояться того, якими ми станемо в майбутньому по завершенню війни, та ми й самі боїмося, бо не знаємо, куди себе діти.

Щасливе життя в будинку з великою сімʼєю, собакою та рибалкою на пенсії може обмінятись на табличку, до якої раз на рік будуть зганяти бюджетників для звіту.

Ми несемо в голові позивні та обличчя, страшні епізоди та жахливі голоси відчаю. Ми памʼятаємо себе, коли падали до рівня тваринного страху, і ми будемо падати ще і ще, допоки це не скінчиться.

Ми бачимо війну такою, яка вона є: холодна, кістлява, бридка старуха з трупним сморідом, яка постійно тягне до нас руки, а ми намагаємось у них зігрітися та пережити її холодний подих.

Всю романтику війни вибиває приліт 150-тки та сильний крик побратима, який захлинається у власній крові.

Проживаємо життя, яке не хотіли проживати, робимо роботу, яку не хотіли робити, терпимо виклики долі, які не хотіли терпіти, і все заради тих, кого любимо.

Якщо інтерес і є, то це захист.
Захист тих, хто не може захистити себе, захист тих, хто зустріне нас вдома, зігріє та заспокоїть.

Нам не потрібні окопи, лопати, холод, голод, КАБи та обмін матюками між посадками. Нам потрібні наші близькі, які будуть у безпеці та теплі. На жаль, ми в окопах наразі — єдине, що дає їм безпеку.

Так, може, їм і страшно від ракет, але не так страшна ракета, як гуркіт гуслі та крики злих ворожих озброєних солдатів на вашій вулиці.

Саппорт | Мерч | Донат