🚌«Буде здоровʼя - буде все»

Так тостувала (хтось памʼятає зараз про тости?) моя бабця на всіх святах.

Я — малий круглолиций хлопчик слабо розумів, в чому сенс таких послань.

«Краще б грошей всім побажала» - думав в такі моменти я.

Але за останні пару тижнів в моєму житті відбулись події, які суттєво наблизили мене до розуміння цих слів.

Тому далі я вам про це розповім, бо саме з цим повʼязана перерва в постах і моїй активності.

На початку літа мені поставили діагноз, думка про який ще декілька років тому викликала в мене страх і паніку.

Мова про цукровий діабет (мені дістався той, що другого типу)

Добре, що це рання стадія, лікування — таблетки і дієта.

Можна пережити (хоча без пива, рису і картохи буде непросто).

Наступного дня ще + 1 діагноз — депресивний розлад.👍

І це мене «винесло» набагато сильніше.

Чому я взагалі пішов до спеціаліста?

Я помітив дивну штуку, яка стала відбуватись зі мною і посилюватись останнім часом: елементарні речі — відповісти на повідомлення, відкрити ноутбук, заварити каву — потребували якогось нелюдського внутрішнього зусилля.

Не фізичного.

Якогось іншого.

Незрозумілого мені раніше.

І коли я ще був чимось зайнятий (повсякденні справи, робота, спорт, зустрічі) я ще тримався, хоча й багато чого я робив на «автопілоті» і слабо памʼятав це.

Але коли в один день в мене не було справ, то я взагалі зліг на цілий день і просто дивився в одну точку.

Я не міг нічого читати, дивитись, слухати музику зі словами.

Єдине, що я міг робити — слухати шелестіння дерев за вікном, звідки долинали запахи липи, троянд і черешень.

Передбачаю питання, декого із вас:

Ні, друзі, це не лінь, відсутність мотивації, або вигоряння

Лінь — коли не хочеться, але якби змусили — зробив би.

Відсутність мотивації — коли не бачиш сенсу в тому, що робиш.

Вигоряння — коли видихся після великого навантаження і потребуєш відпочинку.

А це інше.

Зовсім.

Як це відчувається?

Як лежати з температурою 38,5.

Тебе не трусить, не кидає в жар і холод (для цього є 37,1).

А тобі просто пофіг.

І встати, і зробити щось — тяжкувато.

Саме "тяжкувато".

Не неможливо.

Але коштує зусиль.

День від дня стан трішки змінюється.

Сьогодні краще — тому і пишу цей допис

Звідки ж воно взялось?

Лікарі на прийомі запитали про стрес, який я переживав останніми роками.

Я почав відповідати і сам здивувався.

І виявляється, що коли твій рідний дім окуповують, батьків роблять біженцями, ти як блохатий пес скитаєшся по країнам від міста до міста, в очікуванні, що це все закінчиться дуже скоро, а разом з тим твій бізнес переживає справжню революцію🔽, тряску, множаться на нуль цілі сітки сайтів, то це виявляється якось може впливати на організм!🚑

Кожен з цих факторів окремо — не виглядає чимось смертельним (як мені здається).

Але всі разом, роками, без паузи — накопичуються і дають такий акумулятивний ефект.

І от, в один прекрасний момент ти знаходиш себе в літньому Кишиневі на еірбнбішній хаті, слухаючого Майзла Девіса годинами (бо там немає слів, від яких тобі тяжко) розлядаючі штукатурку на стінах, які брати молдовани нанесли кривіше, ніж треба.😟

Що далі?

Лікуюсь. 💊

Вже працюю зі спеціалістом, який мав би допомогти 😡

Висновок

Заглиблюючись в цей стан все глибше, я зрозумів деякі речі.

Ти — твій найдорожчий актив.

Не сайти.

Не трафік.

Не MRR.

Ми так класно навчились оптимізувати кости, автоматизувати створення нових проектів, масштабувати це все … і так паскудно навчились слухати самих себе.

І якщо тіло дає сигнали - краще їх не ігнорувати.

Чи було у вас щось схоже? І що ви робили в таких випадках?

P.S. Бабця, як завжди, мала рацію 🙂

Reshtei 📱 | Мій 📱| First Vibe Coding UA🇺🇦