Є питання, які потребують відповіді. Особливо, коли це стосується вищих державних посадовців, завдання яких – запобігати та протидіяти корупції, виявляти та усувати недоброчесність у владі. Тому що в основі їх персональної діяльності, а головне, роботи органів, які вони очолюють, лежить довіра суспільства. Якщо вона зникає – все, що робить такий орган влади починає виглядати для суспільства чим завгодно, але не боротьбою за встановлення справедливості.

Це, власне, повністю стосується ситуації навколо нинішнього керівника НАБУ Семена Кривоноса. Проблема навіть не у самому факті злочинів, які йому ставляться у вину. Хоча вони дійсно серйозні. Розчарування і обурення викликає його реакція на ці звинувачення. Скликати цілий брифінг для роз’яснення ситуації. Видати на ньому, що офіційно, принаймні на той момент, висунуті підозри просто "маячня", а потім відмовчуватись – це не відповідь.

Тим більше дивує реакція на цю ситуацію журналістів-розслідувачів на кшталт Михайла Ткача, Юрія Ніколова, Віталія Шабуніна і багатьох інших. Вони так довго боролись за статус "рупорів правди" і "викривачів недоброчесності". А тепер, відмовляючись публічно реагувати на проблему, значною мірою девальвують свій статус – на відміну від колег, які намагаються об'єктивно розібратися у справі.

Загалом, видається так, що "казус Кривоноса" це дуже серйозне випробування для всієї антикорупційної вертикалі. Коли антикорупціонери боролись за незалежність, то вистояли тільки завдяки суспільству. Тому подальше мовчання може стати вироком. Суспільство розчарується, довіра зникне, а з нею і підтримка. Прикро, адже зроблено було дуже багато корисного.