Вони бились за Україну.
Це – єдиний критерій, яким ми маємо міряти їхній вчинок і формувати історичну пам’ять про дивізію «Галичина».

Нас роками привчали озиратися: на Москву – щоб не розсердити, на Захід – щоб не розчарувати цивілізований світ.

Росіяни будуть ненавидіти нас незалежно від того, що ми скажемо. Їм не потрібні приводи – їм потрібна причина. І ця причина – саме існування України. Тому підлаштовуватися під їхню реакцію – це форма добровільного приниження.

«Партнери»? Вони оцінюють не мораль, а вигоду. Сьогодні їм зручно нас підтримувати – вони підтримують. Завтра буде інакше – і риторика зміниться. Це нормально для них. Але ненормально, коли ми під цю змінну позицію підганяємо власну пам’ять.

Ми не підсудні ні перед Москвою, ні перед чужими столицями.
Оцінка наших визвольних змагань – виключно наша справа.

Тому, козацтво, діставайте свої патчі з золотими левиками і носіть їх гордо та на видному місці.

І пам’ятайте: «Не дозволиш нікому плямити ні слави, ні честі твоєї нації».