Ось що про це сказав би Микола Хвильовий:
З далекого туману пам'яті виринає той тихий, теплий затишок: два стільці, один робочий стіл і гарячий подих колеги поруч. То була епоха живого парного програмування - епоха, де код виковувався в дуетах, де клавіатура стукотіла, як серце.
А тут - реальність сьогодення: тиша в навушниках, спільний Screen Sharing і два голоси на лінії. Ти віддаєш Клоду промпт, і ви з колегою наче завмираєте по той бік екрана - разом спостерігаєте, як алгоритм вибудовує ваш проект. Там - світле людське соратництво і спільна праця; тут - таке ж спільне, але вже тихе споглядання за тим, як творить машина.